Шановні колеги,
У своїй вітальній промові я зосереджу увагу на сучасному стані судової практики Верховного Суду щодо визначення бенефіціарного (фактичного) власника доходу у спорах про застосування міжнародних конвенцій про уникнення подвійного оподаткування, насамперед у частині дивідендів і процентів, а також на узагальненні всієї проблематики, яка формувалася протягом попередніх років і набула найбільшої чіткості у практиці 2025–2026 років.
Якщо спробувати узагальнити еволюцію підходів, то ключова проблема залишається незмінною в своїй суті, хоча її прояви у практиці стали значно складнішими. Це конфлікт між формальним юридичним підходом до визначення отримувача доходу та змістовним економічним підходом, який орієнтується на реальну здатність особи розпоряджатися доходом і визначати його подальшу економічну долю.
З одного боку, контролюючі органи у переважній більшості спорів виходять із формального критерію: вони оцінюють резидентність нерезидента, наявність сертифіката податкового резидентства, структуру корпоративного володіння, а також рух коштів у межах міжнародних груп компаній. У разі виявлення багаторівневих структур або участі холдингових компаній вони часто роблять висновок про транзитний характер доходу, не встановлюючи при цьому обов’язкового юридичного зв’язку, який би зобов’язував отримувача передавати цей дохід іншій особі.
З іншого боку, Верховний Суд послідовно формує протилежний підхід, відповідно до якого визначальним є не сама структура володіння і не рух коштів як такий, а наявність або відсутність у отримувача доходу права самостійно визначати його економічну долю. Іншими словами, вирішальним є питання: чи може особа залишити дохід у своєму розпорядженні, чи вона зобов’язана передати його далі.
Саме на цьому стику виникають ключові системні проблеми, які повторюються у всіх категоріях справ.
Перша системна проблема полягає у підміні поняття «транзитного доходу» фактом подальшого руху коштів у межах групи. Судова практика чітко розмежовує ситуації, коли кошти передаються на підставі юридичного або договірного обов’язку, і ситуації, коли прибуток після оподаткування розподіляється у вигляді дивідендів. У другому випадку мова йде про нормальний корпоративний механізм, який сам по собі не може свідчити про відсутність бенефіціарного статусу.
Друга проблема – це недостатній стандарт доказування, який іноді застосовується контролюючими органами. Висновки про транзитність часто ґрунтуються на припущеннях, економічних індикаторах або загальних характеристиках компанії, таких як відсутність значного персоналу, холдингова структура чи централізоване управління. Однак Верховний Суд наголошує, що жодна з цих ознак не замінює необхідності доведення юридичного обов’язку передати дохід іншій особі.
Третя проблема полягає в ототожненні корпоративного контролю або групової залежності з відсутністю бенефіціарного статусу. Суди чітко зазначають, що навіть повний контроль материнської компанії над дочірньою структурою не виключає статусу бенефіціарного власника, якщо така структура має право залишати дохід у своєму розпорядженні.
Четверта проблема – це неправильне розуміння економічної самостійності. Верховний Суд послідовно роз’яснює, що економічна самостійність не означає повну ізольованість або незалежність від групи. Вона означає лише відсутність обов’язку автоматично або договірно передавати отриманий дохід іншій особі.
П’ята проблема, яка особливо загострилася у спорах останніх років, полягає у спробах ретроспективного перегляду правових наслідків операцій через зміну підходів до тлумачення міжнародних конвенцій або внутрішнього податкового законодавства. Верховний Суд послідовно виходить із того, що принцип правової визначеності виключає застосування нових підходів до вже завершених правовідносин, якщо це погіршує становище платника податків.
У цьому контексті актуальна практика Верховного Суду має особливе значення, оскільки саме вона не лише підтверджує попередні підходи, але й деталізує їх до рівня фактичного тесту бенефіціарного власника. Розглянуті справи демонструють перехід від загальних декларацій до конкретних критеріїв оцінки доказів.
Почну зі справи № 480/6608/24 за позовом ТОВ «Агропросперіс трейд» до Південного міжрегіонального управління Державної податкової служби по роботі з великими платниками податків.
У цій справі предметом спору було застосування зниженої ставки оподаткування процентів відповідно до Конвенції між Україною та Республікою Кіпр. Українські компанії здійснювали виплату процентів кіпрській компанії, яка входила до міжнародної групи та брала участь у реструктуризації кредитного портфеля.
Контрольний орган наполягав, що ця компанія виконує лише проміжну функцію, тобто є так званою «кондуїтною» структурою, через яку доходи перенаправляються до інших осіб у межах групи. Аргументація будувалася на аналізі структури групи, фінансових потоків та загальної ролі компанії в холдингу.
Верховний Суд у постанові від 27 травня 2026 року здійснив детальний аналіз не лише формальних ознак, а й правової природи доходу. Суд підкреслив, що ключовим критерієм є наявність або відсутність юридичного обов’язку передати отримані кошти іншій особі. Саме цей елемент є визначальним для кваліфікації доходу як транзитного або нетранзитного.
Було встановлено, що компанія не була пов’язана жодним договірним зобов’язанням щодо передачі процентів третім особам, мала право самостійно визначати спосіб використання коштів, несла відповідні фінансові ризики та здійснювала реальну управлінську діяльність.
Суд касаційної інстанції закцентував, що подальший розподіл прибутку у вигляді дивідендів у межах групи не змінює природи первинного доходу і не перетворює його на транзитний. Дивіденди є наслідком розподілу прибутку, а не механізмом передачі первинного доходу.
Отже, компанія була визнана бенефіціарним власником доходу, а застосування конвенційної пільги – правомірним.
У справі № 560/9577/24 за позовом ТОВ «Старокостянтинів агро» до Головного управління ДПС у Хмельницькій області Верховний Суд розглянув подібну ситуацію, але з акцентом на вплив корпоративної структури.
Податковий орган стверджував, що сам факт входження компанії до міжнародної групи та її функціональна залежність від материнської структури свідчать про відсутність статусу бенефіціарного власника.
У постанові від 26 травня 2026 року Верховний Суд категорично відкинув цей підхід і підкреслив, що корпоративна пов’язаність не може автоматично ототожнюватися з транзитністю доходу. Було зазначено, що міжнародні групи компаній є звичайною формою ведення бізнесу, і сама по собі така структура не є ознакою зловживання.
Ключовим питанням стало встановлення того, що компанія мала реальне право залишати доходи у своєму розпорядженні, приймати рішення щодо їх використання та не була зобов’язана передавати їх іншій особі.
У справі № 120/10439/24 за позовом ТОВ «Колорит агро» до Головного управління ДПС у Вінницькій області Верховний Суд сформулював важливий принцип щодо співвідношення контролю та самостійності.
Суд зазначив у постанові від 24 червня 2025 року, що навіть за умов значного впливу материнської компанії або централізованого управління групою вирішальним є не ступінь впливу, а наявність права самостійно розпоряджатися доходом. Якщо таке право існує, підстав для виключення бенефіціарного статусу немає.
У справі № 120/7999/24 за позовом ТОВ «Курилівці агро» до Головного управління ДПС у Вінницькій області Верховний Суд вперше системно розмежував поняття «подальший розподіл прибутку» та «транзит доходу».
Так, у постанові від 27 жовтня 2025 року було вказано, що виплата дивідендів після оподаткування є реалізацією корпоративних прав акціонерів і не є передачею доходу третім особам у податковому розумінні. Відповідно, така виплата не може використовуватися як доказ транзитності.
У справі № 340/2782/24 за позовом Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю ім. Мічуріна до Головного управління ДПС у Кіровоградській області Верховний Суд у постанові від 23 жовтня 2025 року додатково уточнив, що навіть наявність ознак технічної або холдингової компанії – відсутність персоналу, мінімальні витрати, функція фінансування групи – не є достатньою підставою для висновку про відсутність бенефіціарного статусу без доведення обов’язкового перерахування доходу.
Суд касаційної інстанції у справі № 160/28164/24 за позовом платника до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області розглянув питання бенефіціарного власника у контексті діяльності фізичної особи. Зокрема, у постанові від 20 серпня 2025 року Верховний Суд відійшов від формального підходу, пов’язаного виключно з реєстраційними даними, і визнав, що вирішальним є фактичне право особи на дохід. Було взято до уваги трастові угоди, документи про передачу акцій та підтвердження іноземного компетентного органу. Наведене закріпило пріоритет економічного змісту над формою навіть поза корпоративним контекстом.
У постанові від 9 жовтня 2025 року у справі № 640/2/22 за позовом Акціонерного товариства «УкрСиббанк» до Центрального міжрегіонального управління Державної податкової служби по роботі з великими платниками податків суд касаційної інстанції розмежував природу операцій із цінними паперами та процентного доходу, зазначивши, що накопичений купонний дохід є частиною вартості облігації і не завжди може розглядатися як окремий процентний дохід у податковому сенсі.
Верховний Суд також зазначив у постанові від 5 листопада 2025 року у справі № 280/7256/24 за позовом Публічного акціонерного товариства «Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь» до Східного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків, що розподіл прибутку у вигляді дивідендів не є ознакою транзитності і не може використовуватися як аргумент для відмови у застосуванні міжнародної конвенції.
Узагальнюючи наведену судову практику, можна констатувати, що Верховний Суд сформулював стабільну багаторівневу модель оцінки бенефіціарного власника, яка базується на таких ключових елементах: наявність юридичного обов’язку передати дохід, реальна можливість його утримання, економічна самостійність нерезидента, відсутність презумпції транзитності та пріоритет фактичного змісту над формою.
Іншими словами, актуальна практика Верховного Суду за 2025–2026 роки щодо концепції бенефіціарного власника закріплює перехід до змістовного економічного тесту, який дозволяє відрізнити законне міжнародне податкове планування від зловживань, не підміняючи одне іншим.
Дякую за увагу!
