Питання «врожай і земля в Україні» виходить на новий рівень ризиків: свіжа позиція Верховного Суду фактично змінює підхід до визначення права власності на врожай і ставить під загрозу звичні моделі роботи агробізнесу. У колонці аналізується, як ця практика може вплинути на агровиробників та чому навіть понесені витрати більше не гарантують права на результат.
«Продумані» та «послідовні» процеси розпаювання земель сільськогосподарського призначення, «швидкість», «зручність» та «інтуітивність» процесів спадкування землі, «легкість» і «гнучкість» оформлення прав на землю призводять до того, що майже всі сільськогосподарські підприємства України користуються масивами землі, що включають в себе вкраплення чужих земельних ділянок – користування якими неможливо оформити або здійснюється на підставі неформальних домовленостей.
Законодавці не визнають таку об’єктивну реальність, і продовжують видавати на-гора норми права, що регулюють земельні відносини як «сферичного коня у вакуумі» – у застосуванні до ідеалізованих земельних відносин, із застосуванням середньовічного уявлення аграрного виробництва як створення продукції на земельних ділянках з нічого.
Недалеко від них і судді – які формулюють підходи до застосування норм права у спосіб, що не породжує додаткової цінності для учасників правовідносин, а навпаки – ставить під загрозу стабільність аграрного виробництва.
Черговий приклад – постанова Касаційного цивільного суду від 25.02.2026 у справі № 188/606/13-ц. Суд розглядав спір щодо права власності на врожай, вирощений на земельній ділянці, яка використовувалась без належних правових підстав. Відповідач користувався земельною ділянкою без оформлення прав на неї, поніс витрати на поліпшення ділянки (здійснив оранку, вніс добрива, засіяв ділянку, поніс витрати на збирання врожаю) – однак замість очікуваного набуття прав на зібрану продукцію із традиційним обов’язком відшкодувати власнику землі збитки від такого використання його землі без дозволу, отримав нову реальність – зібраний врожай такого користувача буде відібраний власником землі.
З погляду чистої правової науки висновки нібито логічні:
- Цивільний кодекс України передбачає виникнення права власності на плоди, продукцію та доходи від речі лише у власника або законного користувача;
- використання землі без правових підстав є незаконним, а тому особа, яка здійснює таке користування є недобросовісним володільцем, чиї права не підлягають захисту;
- недобросовісний володілець не набуває права на результати господарювання, отримані з порушенням закону.
Сам по собі факт здійснення витрат на посів чи обробіток землі на думку суду не є підставою для виникнення права власності на зібраний врожай.
А що з витратами на вирощування продукції – по суті поліпшеннями земельної діялнки власника? Верховний суд розглядає це питання і робить висновок, що такі витрати можуть враховуватися при вирішенні питання про їх відшкодування, що не впливає на належність самого врожаю.
Тобто маємо перевернуту ситуацію: якщо до постанови Верховного Суду від 25.02.2026 у справі № 188/606/13-ц власником врожаю була особа, яка понесла витрати на його вирощування, що зобов’язана відшкодувати збитки власнику землі, то відтепер власником врожаю буде власник землі, який зобов’язаний відшкодувати землекористувачу витрати на вирощування.
З жахом очікуємо коли зазначений підхід візьме на озброєння податкова – оспорюючи право на продаж врожаю або оподатковуючи не стягнуті з виробників витрати на таке вирощування.
Як же захиститися від вимог власника землі на врожай?
Довгий і складний спосіб, правильний з точку зору «чистої науки права» – вести облік витрат на виробництво аграрної продукції в розрізі кожної окремої земельної ділянки, відокремлено зберігати зібраний з таких ділянок врожай і обліковувати витрати на його зберігання, а також оформлювати відчуження такої продукції за правилами глави 79 ЦК як вчинення дій в майнових інтересах іншої особи без її доручення, і сплачувати власнику землі суму прибутку від такої діяльності.
Простіший спосіб – скористатися аграрною розпискою, за якою будь-яка продукція такого ж роду і виду вважатиметься предметом застави і буде використана для погашення вимог кредитора (наприклад, іншої компанії групи агровиробника), а не передана власнику землі.
Для чого були зламані відпрацьовані процеси використання землі для аграрного виробництва такими змінами, хто від них виграє? Суд не цікавить. Нехай здійсниться правосуддя хоч би загинув світ!
👉 Якщо ви працюєте з земельними масивами або маєте ризики неоформленого користування — варто оцінити наслідки нової судової практики вже зараз. Запишіться на консультацію, щоб розібрати вашу ситуацію та сформувати захисну модель для бізнесу.
📞 +38 063 466 8242
📩 marketing_crowe_legal@crowe.com.ua
