Змоделюємо ситуацію. Підприємство продає товари через інтернет, декларує отримані доходи і сумлінно сплачує податки. Проте за деякий час отримує податкове повідомлення-рішення (ППР) зі штрафом на майже 92 млн грн. Причина — воно не видавало фіскальних чеків на оплати, що їх покупці здійснювали за допомогою платіжного сервісу.
Саме в такому спорі Верховний Суд і став на бік платника. Ба більше, вже за три тижні він підтвердив цей підхід в іншій справі, скасувавши рішення двох попередніх інстанцій, які підтримали позицію податківців. Тобто йдеться вже не про поодиноке рішення, а про сформовану судову практику.
Застосування реєстраторів розрахункових операцій (РРО) та/або програмних РРО (ПРРО) в разі онлайн-продажу тривалий час залишалося «сірою зоною». Податкова послідовно наполягала: отримав оплату — видай фіскальний чек, незалежно від того, в який спосіб гроші дійшли до продавця. Натомість бізнес звертав увагу, що під час оплати через платіжний сервіс кошти приймає не продавець, а платіжна установа. Тож виникало логічне запитання: чи повинен продавець у такій ситуації застосовувати РРО/ПРРО?
Проаналізуємо, чому Верховний Суд дійшов висновку, що в разі оплати товарів через платіжний сервіс продавець не зобов’язаний застосовувати РРО/ПРРО, і як цей підхід узгоджується із чинним законодавством і європейською практикою.
Визначальне питання — що таке розрахункова операція
Обов’язок застосовувати РРО/ПРРО виникає не завжди, коли продавець отримує кошти, а лише коли проводить розрахункову операцію. Це прямо передбачено в статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» від 06.07.1995 № 265/95-ВР (далі — Закон про РРО). Суб’єкт господарювання зобов’язаний проводити через РРО/ПРРО саме розрахункові операції та видавати на них фіскальний чек.
Отже, якщо операція не відповідає визначенню розрахункової, обов’язку застосовувати РРО/ПРРО не виникає.
Визначення (Стаття 2 Закону про РРО): Розрахункова операція — приймання від покупця готівкових коштів, платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо за місцем реалізації товарів (послуг), видача готівкових коштів за повернутий покупцем товар (ненадану послугу), а у разі застосування банківської платіжної картки — оформлення відповідного розрахункового документа щодо оплати в безготівковій формі товару (послуги) банком покупця або, у разі повернення товару (відмови від послуги), оформлення розрахункових документів щодо перерахування коштів у банк покупця.
Із цього визначення випливає важливий висновок: обов’язкова ознака розрахункової операції — саме продавець приймає кошти від покупця. Якщо плату від покупця приймає не продавець, а інша особа (наприклад, платіжна установа), постає запитання: чи можна таку операцію вважати розрахунковою в розумінні Закону про РРО? Саме відповідь на це запитання стала визначальною у спорах, що їх розглянув Верховний Суд.
Гроші приймає не продавець, а платіжна установа
Коли товари продають через інтернет і використовують платіжний сервіс, схема розрахунків має такий вигляд: покупець перераховує кошти платіжній установі (через сайт, мобільний застосунок або у відділенні), а потім вже ця установа переказує відповідну суму на банківський рахунок продавця (IBAN).
Тобто продавець не отримує коштів безпосередньо від покупця. Він не приймає ані готівки, ані платіжних карток, не використовує в місці продажу POS-термінала чи іншого платіжного пристрою. Для нього це звичайне безготівкове надходження коштів від платіжної установи.
Саме тому юридично первинний платіж не відбувається між покупцем і продавцем. Продавець набуває право на кошти лише після того, як платіжна установа перерахує їх на його рахунок. Отже, продавець не виконує дій, що їх Закон про РРО вважає розрахунковою операцією, а саме — не приймає плати від покупця.
Якщо хтось і мав би сформувати розрахунковий документ у місці приймання коштів, то це платіжна установа, яка ці гроші приймає. Однак така установа не реалізує товарів, тому також не зобов’язана фіскалізувати операції. Такий висновок додатково підтверджується положеннями статті 9 Закону про РРО, в якій передбачені ситуації, коли не потрібно застосовувати РРО/ПРРО:
- Банківські операції: РРО/ПРРО не застосовують під час виконання банківських операцій (п. 2 ст. 9). Оплата через Приват24, Ощад24, Монобанк чи LiqPay та інші банківські сервіси є переказом коштів за дорученням клієнта, тобто банківською операцією (лист НБУ від 30.12.2020 № 57-0009/80572). Навіть податківці не вимагають їх фіскалізувати.
- Відсутність готівки в місці видачі: РРО/ПРРО не застосовують, коли в місці отримання товарів не відбувається готівкових розрахунків (п. 12 ст. 9). Це правило охоплює відвантаження товарів зі складу, коли покупець вже оплатив товар через платіжний сервіс.
- Дистанційні сервіси (для послуг): РРО/ПРРО не застосовують під час розрахунків за послуги, якщо їх оплачують винятково через банківські системи дистанційного обслуговування та/або сервіси переказу коштів (п. 14 ст. 9). Хоча це стосується послуг, це свідчить про те, що законодавець та Нацбанк розглядають сервіси переказу коштів як окремий механізм, відмінний від розрахункових операцій продавця.
На замітку: До сервісів переказу коштів належать не лише банківські продукти, а й сервіси небанківських фінустанов, зокрема Portmone, iPay, WayForPay, EasyPay та NovaPay (лист НБУ від 15.01.2021 № 57-0010/3184).
У новій статті на платформі Експертус наші експерти надалі надалі розбирають свіжу практику Верховного Суду за червень 2026 щодо застосування РРО/ПРРО. У матеріали з’ясовується, чому суди стали на бік бізнесу, що насправді вважається розрахунковою операцією та чи справді тепер можна не фіскалізувати такі продажі
