Відмова платника податків від проведення документальної або фактичної перевірки за наявності законних підстав для її проведення або від допуску посадових осіб контролюючого органу може спричинити досить істотні негативні наслідки для такого платника: п. 94.2 ПКУ зараховує такі дії до підстав для застосування адміністративного арешту майна.
Утім застосування такого арешту часто не відбувається через процедурні помилки податківців. Пропонуємо розібратися в цій процедурі, а також у визначених законом строках на виконання окремих її етапів і з практикою застосування судами наслідків їх порушень.
Пункт 94.6 ПКУ передбачає, що керівник (його заступник або вповноважена особа) контролюючого органу за наявності однієї з обставин, визначених у п. 94.2 ПКУ, ухвалює рішення про застосування арешту майна платника податків.
Але такий арешт не триває довго.
Його обґрунтованість має перевірити суд протягом 96 годин – таке положення містить п. 94.10 ПКУ. Це строк, протягом якого суд розглядає адміністративний позов податкової, який та подає з метою такого підтвердження.
Своєю чергою, особливості звернень органів доходів і зборів до суду для підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна платника податків визначено ст. 283 КАСУ. Частиною 2 ст. 283 КАСУ встановлено, що заяву має бути подано до суду першої інстанції протягом 24 годин із моменту встановлення обставин, що зумовлюють звернення до суду, за загальними правилами підсудності, установленими цим Кодексом.
Зазначене підтверджує й п. 2 розд. ІV Порядку № 632. Тут варто зауважити, що відповідно до ч. 1 ст. 270 КАСУ на обчислення строків, установлених ст. 283 КАСУ, не поширюються правила ч. ч. 2 – 10 ст. 120 КАСУ. Отже, загальні правила про перенесення останнього дня процесуального строку з вихідного на наступний робочий день або про дотримання строку в день передання документів на пошту до таких адміністративних позовів контролюючого органу застосуванню не підлягають.
На практиці це відбувається так:
1) представники контролюючого органу звертаються до платника податку для проведення документальної або фактичної перевірки;
2) платник податків відмовляє у проведенні зазначеної перевірки або від допуску посадових осіб контролюючого органу до її проведення,
3) на підставі відмови платника податків у проведенні перевірки або від допуску посадових осіб контролюючого органу податківці складають відповідний акт;
4) на підставі цього акта керівник контролюючого органу або його заступник виносить рішення про застосування адміністративного арешту майна платника податків;
5) контролюючий орган звертається з адміністративним позовом до суду для підтвердження такого адміністративного арешту;
6) суд задовольняє позов або відмовляє в позові (у разі встановлення законності дій платника податків), а у випадку пропуску контролюючим органом строку на звернення до суду з таким позовом – залишає позовну заяву без розгляду.
Відсутність рішення суду про визнання арешту обґрунтованим протягом 96 годин із моменту застосування контролюючим органом податкового арешту майна платника податків є підставою для скасування арешту – що здійснюють ухваленням контролюючим органом відповідного рішення протягом 2 робочих днів, що настають за днем спливу зазначеного 96-годинного строку. Про це сказано в п. 1 розд. ІХ Порядку № 632.
Отже, наслідком незвернення контролюючого органу до суду або залишення поданого позову без розгляду є звільнення з-під адміністративного арешту майна платника податків, навіть якщо такий платник справді незаконно відмовився від перевірки або не допустив до її проведення.
Водночас податківці часто пропускають строк на звернення до суду з адміністративними позовами для підтвердження адміністративного арешту, оскільки починають обраховувати цей строк із моменту ухвалення керівником контролюючого органу рішення про застосування адміністративного арешту – тоді як його потрібно обраховувати з моменту недопуску до перевірки.
Виходячи з аналізу наведених вище положень КАСУ, ПКУ та Порядку № 632, законодавець відрізняє обставини й підстави для застосування адміністративного арешту майна платника податків від підстав для звернення до суду з відповідною заявою. Обставиною, що може зумовити звернення до суду, є юридичний факт (дія чи бездіяльність платника податку), установлений відповідно до п. 94.2 ПКУ контролюючим органом.
Щодо цього питання вже сформовано усталену судову практику. Зокрема, у постанові Шостого апеляційного адміністративного суду від 28.07.2021 р. у справі № 640/18509/21 суд указав, що контролюючий орган як апелянт помилково вважає, що підставою звернення до суду з відповідною заявою є рішення про арешт майна платника податків від 01.07.2021 р. № 64844/26-15-07-05.
У постанові від 30.01.2020 р. у справі № 560/1976/19 Верховний Суд сформував правовий висновок про застосування наведених вище норм: “обставиною, яка мала б зумовити звернення контролюючого органу до суду, є відмова від допуску посадових осіб до проведення документальної позапланової виїзної перевірки, що підтверджується відповідним Актом”.
Нагадаємо, що з огляду на ч. 5 ст. 13 Закону про судоустрій висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов’язковими для всіх суб’єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.
Тож на прикладі таких справ можна побачити помилки податківців, які тягнуть за собою звільнення від відповідальності платників податків, навіть якщо такі платники справді порушили закон.
Сергій Клюца,
адвокат, асоційований партнер,
Crowe Mikhailenko
Катерина Кондратенко,
помічниця адвоката,
Crowe Mikhailenko
