Законопроєкт «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо імплементації правил протидії практикам ухилення від сплати податків, які мають безпосередній вплив на функціонування внутрішнього ринку Європейського Союзу та України, відповідно до Директиви Ради (ЄС) 2016/1164/ЄС від 12 липня 2016 року», що запропонований Мінфіном парламенту із датою набуття чинності 01.01.2028 року має всі шанси перебити резонанс від славнозвісного проєкту №1210 шестирічної давнини.
Зокрема, як окрему сутність в ПК пропонується внести «сервісне» постійне представництво що виникає у разі надання нерезидентом послуг, у тому числі консультаційних, через співробітників або інший персонал, найнятий ним для таких цілей, якщо така діяльність провадиться в Україні — в рамках одного або декількох проєктів — протягом періоду або сукупності періодів, загальна тривалість яких перевищує 183 дні у будь-якому дванадцятимісячному періоді.
Раніше схоже визначення існувало щодо будівельного майданчику. Як бачимо запропоновані Мінфіном зміни адресовані «нематеріальному» сектору економіки, переважно компаніями які завдяки персоналу в Україні надають ІТ, консультаційні, інформаційні, маркетингові послуги.
Як ми здогадуємося, тут Мінфін надихнула судова практика. У постанові Верховного Суду від 17 жовтня 2019 року у справі № 2а-16434/12/2670 (Ай.Ді.Сі. проти ДПС) було визнано представництво нерезидента постійним за схожими обставинами: інформаційні продукти створювалися завдяки українським фахівцям і далі поширювалися в тому числі на території України.
Це не єдина новела, яку пропонує Мінфін. Зокрема із тексту кодексу вилучаються приклади коли постійне представництво не виникає внаслідок діяльності підготовчого і допоміжного характеру, що, авжеж, не забороняє доводити цей факт із посиланням на конвенції. Тим не менш, ми вважаємо таку пропозицію фіскальною, оскільки конвенції Україна уклала не зі всіма країнами, і посилання на конвенцію потребує зусиль на бюрократію (сертифікат резидентності, його аптостиль тощо).
В продовження теми «оквиточити усіх» деякі пропозиції Мінфіну, чесно, нагадують театр абсурду.
Наприклад, податківці вже давно довели (і суди їх підтримали), що надання послуг (які при інших обставинах вважалися б допоміжними, на кшталт реєстрації ліків) іншому нерезиденту, нехай і тієї ж групи, утворює постійне представництво і сплату ним податку на прибуток.
Зараз Мінфін пропонує закріпити це в кодексі: постійне представництво нерезидента в Україні визнається також у разі, якщо діяльність в Україні здійснюють декілька нерезидентів – пов’язаних осіб.
Але що вони вимагають далі: «У такому разі постійне представництво визнається для кожного такого нерезидента – пов’язаної особи».
Ну уявіть собі: навіщо всім нерезидентам реєструватися платниками податків, коли це вже зробила (і сплачує податок на прибуток) через своє представництво одна із компаній групи?
Задля справедливості, далі Мінфін пропонує уточнення: дана вимога застосовується лише у випадку, коли діяльність таких нерезидентів – пов’язаних осіб в Україні становить у сукупності взаємодоповнюючі функції тісно пов’язаного бізнес-процесу. Але написано воно так, що кожен податківець буде трактувати ступень «взаємодоповнення», як сам забажає. Таким чином створюється умови для дискреції і корупціогенні чинники.
Подальші коментарі до законопроєкту дивись у наступних публікаціях.
📞 +38 063 466 8242
📩 marketing_crowe_legal@crowe.com.ua
