Верховний Суд в чергове чинить замах на довіру до судових інституцій та авторитет рішень судів.
Здавалося б, процесуальні кодекси передбачили пряму норму про преюдиційність рішень судів — ч.4 ст.75 ГПК, ч.4 ст.82 ЦПК, ч.4 ст.78 КАС, ст.90 КПК.
Ці правила виникли не на порожньому місці — їх основу створили норми Консттуції України: ч.3 ст.34 про авторитет і неупередженість правосуддя та ч.2 ст.129 про обов’язковість судових рішень.
Втім, що робити Верховному Суду в його бажанні нести справедливість у відносинах, де вже є рішення судів, що набрали законну силу? Звісно, створити для себе нову норму!
Саме таку спробу спостерігаємо зараз в Касаційному господарському суді, що ухвалою від 05.02.25 передав на розгляд Об’єднаної палати Верховного Суду справу № 910/10365/15 для відповіді на питання про можливість відступити від принципу преюдиційності судових рішень, якщо пізніше зібрані докази спростовуватимуть преюдиційні обставини, встановлені попередніми рішеннями судів.
Чи збереже Україна преюдиційність судових рішень і залишки довіри до судової системи, чи розвʼязавши судам руки з перегляду раніше винесених судових рішень відкриємо скриньку Пандори — подивимося вже незабаром.
Ухвала — власне за посиланням https://reyestr.court.gov.ua/Review/125191654
